Чому дитина б’ється та що робити батькам?

Причини, чому дитина б’ється

Діти до 4-5 років рідко б’ються з наміром зробити боляче. Переважно це спосіб впоратися з емоціями та задовольнити потреби, які вони ще не можуть пояснити.

Тут є наукове підґрунтя: 

1. Фізіологічний аспект. Лімбічна система мозку, що відповідає за емоції, сформована одразу. А ось лобова частка, яка контролює імпульси, дозріває поступово. Нерви дитини в 1-2 роки — напівоголений дріт, що нерівномірно передає сигнал. Дитина б’є батьків чи інших, бо не вміє стримуватися. Тож сильна емоція викликає бажання вдарити, і це стається, перш ніж нерви встигають загальмувати імпульс.
2. Психологічний аспект. Малюк досліджує, як влаштовані стосунки в родині, соціумі, та адаптується під них. Велику роль відіграє й цікавість: а що буде, якщо зробити так? Як на це відреагують? 

Причини, чому дитина б’ється в рік та в п’ять можуть бути різними. Крім вищезгаданих:

1. Поведінковий патерн. Якщо малюк бачить, що в родині заведено бити, смикати, штовхати, то вважає це за норму.
2. Бажання привернути увагу. Якщо батьки зазвичай заклопотані, і повертають фокус на малюка переважно в проблемні моменти, то він почне створювати їх частіше. У результаті дитина б’є батьків або іншу малечу, бо це точно забезбечить їй увагу.
3. Реакція на стрес. Коли дитина дуже нервова, то може «розрядитися» через агресію. 
4. Невміння розуміти та регулювати емоції. Замість екологічного вираження (у старшому віці — проговорювання), малюк обирає найпростіший варіант. 
5. Накопичення енергії. Дитяча агресія буває наслідком довгої бездіяльності, адже сидіння на місці перевантажує нервову систему, а надлишок потрібно виплеснути.

А ще дитяча агресія проявляється під впливом зовнішніх чинників. Напевно, ви помічали, що після кількох годин під гучну музику на дитячих атракціонах дитина стає вередливою, напруженою, влаштовує безпричинну істерику — це сенсорне перевантаження.

Коли слід звернутися за допомогою до психолога:

• агресія не зменшується, а зростає попри коригування;
• дитина завдає шкоди не тільки іншим, а й собі (дряпає, кусає, б’ється головою);
• немає каяття за заподіяне;
• супутні труднощі: регрес розвитку, проблеми зі сном, нав’язливі стани.

Інколи непосидючість, відсутність страху, неуважність у комбінації зі спалахами агресії може свідчити про РДУГ — розлад дефіциту уваги та гіперактивності. Встановити діагноз може тільки фахівець.

Що робити, коли дитина б’є батьків

Багатьом спроби «побитися» видаються кумедними, бо ж дитина лише щипається, смикає за волосся, тицяє пальцем. Скільки реальної шкоди це може завдати? Проте для піклувальників, які проводять з нею 24/7, це стає серйозною проблемою. 

Що робити, якщо дитина б’ється з мамою чи татом:

1. Скажіть твердо та коротко, що вам боляче, неприємно. Проговоріть, що вас не можна бити, кусати, щипати тощо. Обговорюйте поведінку, а не дитину. Уникайте фрази «Так роблять погані діти» й подібних.
2. Зупиніть наступну спробу. Перехопіть руку, виставте долоню так, щоб її не можна було вкусити (центром внутрішньої частини долоні у напрямку зубів). Знову повторіть, що це боляче та неприємно.
3. Сформуйте дистанцію. Якщо дитина кусається, б’ється далі, припиніть розвагу. Станьте або сядьте поодаль. Коли малюк заспокоївся, знову продовжуйте гру. Повторіть 2-3 рази.
4. Припиніть розвагу, якщо дії не мали результату. Поясніть, що не будете гратися/спілкуватися, коли вам робитимуть боляче. Тут важливо витримати паузу. 

Логіка проста: пояснити, чому не можна → створити кордони → показати наслідки поведінки → закріпити. 

Ця схема спрацює, якщо всі піклувальники будуть послідовними. Інакше виникне питання, чому дитина кусає лише маму, але не тата чи бабусю.

Що робити, якщо дитина б’ється з іншими дітьми

Під час спільної гри діти потрапляють у нові ситуації: хочеться взяти чиюсь іграшку, але нею не діляться; забирають щось без дозволу; інші поводяться не так, як очікується. Батьки в цьому випадку виступають медіаторами взаємодії. 

Отже, що робити, якщо дитина б’ється з іншими:

1. Спробуйте запобігти удару чи штовханині. Перехопіть руку, притримайте за плечі. Агресія у дітей 3-4 років якоюсь мірою передбачувана: вони стискають кулачки, мружаться, зціплюють зуби, прискорено дихають тощо. Скажіть, що іншій дитині буде боляче, неприємно, і вона не буде гратися.
2. Зреагуйте на удар миттєво. Переконайтеся, що ви захопили увагу. Проговоріть, що дівчинці/хлопчику боляче, він/вона плаче, і так робити не можна. 
3. Запропонуйте альтернативні способи взаємодії: доторкнутися до плеча, взяти за руку, погладити, обійняти, попросити поділитися, запропонувати гру. Щоб спрямувати дитячу енергію на користь, влаштовуйте рухливі ігри на вулиці.
4. Що робити, коли дитина не слухається та продовжує ображати. Відведіть її вбік. Пожалійте скривдженого. Поверніться до малюка, поясніть, що з тими, хто б’ється, не граються. Після тайм-ауту в 3-5 хвилин дозвольте повернутися. Якщо негативна поведінка повторюється, відлучіть дитину від гри.

Агресія у дитини 4-6 років частіше стає не імпульсивною, на відміну від 1-2 років. У випадку, коли дитина б’є батьків, але в садочку чи на майданчику грається нормально чи навпаки — треба переглянути підходи у вихованні. 

Прояви агресії у дитини 8 років і молодших школярів переважно виникають під тиском: навчання, великий колектив, конкуренція. У цьому віці підійдуть ігри для вивільнення агресії та самозаспокоєння. 

Чого не варто робити, коли дитина б’ється

Помилкові тактики:

1. Кричати. Підвищений голос — це теж агресивна поведінка. Дитина зрозуміє, що правий той, хто голосніший, і використовуватиме цю тактику на вас.
2. Імітувати плач. По-перше, малюк зрозуміє, що це не по-справжньому, тож вважатиме за гру. По-друге, залежно від віку, може не мати достатнього рівня співчуття. Як результат, буде битися та кусатися знову та знову, сприймаючи це за розвагу.
3. Сварити за емоції. Почуття — це невіддільна частина особистості. Якщо ви сварите дитину за те, ким вона є, вона почне притлумлювати емоції, що врешті-решт призведе до значніших спалахів.
4. Бити у відповідь. Дитяча агресія в цьому випадку отримає ваше ненавмисне схвалення. Адже так роблять батьки, відтак це прийнятно. 
5. Ігнорувати. Невинне щипання у 2-3 роки може перерости в повноцінну агресію у дитини в 5 років. Якщо не реагуєте, автоматично схвалюєте. Скоригувати поведінку легше у трирічної, ніж у п’ятирічної дитини. До того ж отримані патерни переносяться на соціум, що призведе до проблем у садочку та школі.
6. Сварити на людях. Правильніше зупинити недопустиму поведінку, відійти вбік і говорити наодинці. При цьому не відкладайте розмову аж на вечір: до цього часу дитина просто забуде, в чому її провина.

Фізична агресія — це не ознака «капризної дитини», яка переросте все самостійно. Злість є базовою емоцією, проте важливо навчити з нею справлятися, залишаючись терплячими, послідовними та спокійними.